16 січня минуло 140 років від дня народження Якуба Парнаса – всесвітньо відомого біохіміка, професора фізіологічної хімії, академіка 7 академій та засновника Інституту медичної біохімії при Львівському університеті.
Він був засновником Львівської біохімічної школи та автором багатьох новаторських наукових праць – опублікував понад 130 оригінальних експериментальних робіт і 46 оглядових робіт і книг, перекладених багатьма іноземними мовами.
Разом зі своїми учнями він займався дослідженням метаболізму м’язів і відкрив, серед іншого: фосфороліз глікогену.
Одним із перших у світі, у співпраці з Інститутом Нільса Бора в Копенгагені, застосував ізотопні методи в біохімії, за допомогою яких простежив стадії перетворення сполук фосфору в м’язах.
Ім’я Парнаса увійшло в науку в назву схеми ЕМП ( схема Ембдена – Мейергофа – Парнаса), що описує послідовність перетворень сполук фосфору в м’язах від фосфоролізу глікогену до продукції молочної кислоти.
Навчався у Берлінському технічному університеті, а також вивчав органічну та фізіологічну хімію в Страсбурзі . Після отримання диплому в 1906 році він працював у Цюріхському технологічному університеті під керівництвом лауреата Нобелівської премії проф. Річарда Вільштеттера.
Він виділив і отримав у кристалічній формі невідомий раніше третій ізомер нафтохінону 2,3-нафтохінон. Це відкриття було темою двох публікацій і докторської дисертації , захищеної в 1907 році в Університеті Людвіга-Максиміліана в Мюнхені.
У 1907 році Парнас працював асистентом у лабораторії Франца Гофмейстера в Інституті фізіологічної хімії Рейхського університету в Страсбурзі та провів рік на зоологічній станції в Неаполі , де вивчав енергетику гладкої мускулатури безхребетних .
У 1913 році він здобув габілітацію та отримав посаду доцента в Страсбурзькому університеті, яку він обіймав 5 років, хоча на той час уже перебував у Польщі.
Цього року його запросили до Кембриджа , де він продовжив дослідження метаболізму м’язів у співпраці з лауреатом Нобелівської премії Фредеріком Хопкінсом.
Після початку Першої світової війни англійці дозволили Парнасу, австрійському підданому, повернутися до країни. Працював у лабораторії охорони здоров’я австро-угорської армії .
З 1 жовтня 1916 р. він очолював кафедру фізіологічної хімії тодішнього полонізованого Варшавського університету. У 1919 році добровільно вступив до Війська Польського і брав участь у польсько-радянській війні.
У 1920–1941 роках був професором Львівського університету Яна Казимира , завідувачем кафедри медичної хімії медичного факультету. Саме цей період життя вважається найбільш плідним на наукові досягнення та щасливим у родинному сенсі. Тут Парнас одружився вдруге з Ренатою Таубенхауз. У шлюбі народилося двоє дітей. Проводячи дослідження з біохімії, Парнас згуртував навколо себе плеяду молодих талановитих науковців, які започаткували Львівську школу Біохімії. Разом з польськими та єврейськими колегами, належали до неї й українці – Юрій Тершаковець і Богдан Собчук.
У квітні 1937 року став почесним доктором Афінського університету.
Також він став членом Німецької академії наук Леопольдіни в Галле та викладачем Гентського університету. Був активним членом наукового товариства у Львові, членом Польської академії наук з 1931 р. У 1938 р. очолив конференцію з використання радіоактивних ізотопів , організовану Нільсом Бором у Копенгагені . У 1939 році він отримав пропозицію стати запрошеним професором в Гентському університеті.
Попри початок Другої світової війни продовжував наукову діяльність. У 1941 році спочатку був евакуйований до Києва , потім до Уфи.
У 1944 році отримав доручення організувати у Москві лабораторію фізіологічної хімії АН СРСР, створивши науковий центр з біохімії вуглеводного обміну. Це була одна з перших біохімічних установ в СРСР, тут проводилися дослідження з використанням ізотопів, і він залишався її директором до 1948 року.
Після закінчення війни в 1945 році йому запропонували очолити кафедру фізіологічної хімії в Ягеллонському університеті, Вроцлавському університеті та Гентському університеті як повний і почесний професор, але радянська влада не погодилася випустити його з СРСР. У 1946 р. приїздив до Кракова та Вроцлава читати лекції.
У 1945 році він був обраний членом Французької медичної академії в Парижі, отримав ступінь почесного доктора Сорбонни і став членом хімічних товариств у Лондоні , Парижі та Москві.
У 1948 році став активним членом Польської академії науки. У 1948 році радянська влада також не дозволила йому взяти участь у 1-му Міжнародному конгресі з біохімії в Лондоні, який він мав очолити .
Попри почесне членство у Академії наук СРСР, 29 січня 1949 року Парнас був заарештований у Москві МГБ у т.з. «Справі лікарів» – діяльності Єврейського комітету та викликаної ним хвилі антисемітських репресій. Помер того ж дня під час допиту МГБ на Луб’янці. Аж через 4 роки його дружину Ренату, яка увесь цей час намагалася довідатися про долю чоловіка, повідомили, що він помер від “серцевого нападу”.
До 1960 року ім’я Парнаса було заборонено в СРСР. Реабілітація вченого відбулася в 1960 році, коли в було видано його Зібрання творів.
Платформа історичного Львова 