14 лютого минає 100 років від дня народження львівського архітектора, багаторічного керівника майстерні львівської філії “Діпромісто” та члена Спілки архітекторів — Ярослава Назаркевича.
Він народився у 1924 році у селі Ясенів на Бродівщині в родині сільського дяка. У 1936 р. закінчивши сім класів початкової школи, продовжив навчання в Золочівській середній школі. Перед початком війни навчався у Бродівській середній школі і врешті 1941 р. закінчив середню шкільну освіту у Львові.
У 1943 р. вступив на так звані «Технічні фахові курси», заняття на яких відбувалися у незайнятих німецьким військом корпусах Політехніки. 1945 р. вступає до Львівського політехнічного інституту на архітектуру (керівником кафедри є один з нечисленних представників передвоєнної професури Львова Іван Багенський). Серед його однокурсників були й інші архітектурні таланти: Ярослав Новаківський, Роман Липка, Олег Радомський.
Після отримання в 1950 р. диплому з присвоєною кваліфікацією «інженер-архітектор» працює у Рівному до 1954 р. Згодом повертається до Львова, де його постійним і незмінним місцем роботи стає Львівська філія Українського державного науково-дослідного інституту проектування міст «Діпромісто» (від 1993 року львівська філія перейменована на Державний інститут преєктування міст «Містопроект») на посаді головного архітектора проектів.
З 1959 р. член Спілки архітекторів.
Його першим реалізованим проектом у Львові став наріжний будинок на розі вулиць Ярослава Мудрого та Городоцької, збудований у 1952–1954 рр. у співпраці з Анатолієм Консуловим. П’ять поверхів цього будинку візуально ритмічно поділені на три частини, що зменшуються догори. Наріжна частина всіх поверхів ризалітно виступає на невелику відстань, що створює асоціацію вежі, завершеної рельєфними півкругами та крученими обелісками. Другий і третій поверхи кутової композиції прикрашені пілястрами з канелюрами і карнизом. Фасад оздоблений декоративною пігментованою теразитовою штукатуркою. Між вікнами виконана стилістична рельєфна композиція. Це остання данина, яку віддав Ярослав Назаркевич радянському монументальному класицизму, адже у 1955 році розпочалась “боротьба з надмірностями у проектуванні і будівництві”.
Також до найкращих проектів архітектора можна віднести проекти, що реалізовані саме у Львові, зокрема:
- 1955–1956 pр. — інтер’єри Будинку Архітектора (Порохова вежа), спільно з Я. О. Новаківським та О. А. Радомським;
- 1963 р. — житловий будинок на проспекті Свободи, 6-8, де містилося відоме серед львів’ян кафе «Червона Шапочка».
- Стадіон «Дружба» на 45 000 місць, у співавторстві з Володимиром Блюсюком, Ларисою Скорик, Ярославом Порохнавцем;
- 1971 р. — ансамбль житлових 10-поверхівок на вул. Ніщинського, Кривчицька дорога, 1;
- житлові будинки на вул. Станція Личаків, 1 та Копальній, 6;
- корпус Львівське профтехучилище № 32 на вул. Кривоноса;
- 1980-і рр. — будинки на вул. Корольова, 10, вул. Родини Крушельницьких, 1а;
- студентські гуртожитки Львівської академії мистецтв на вул. Кримській, 26а, 28, 30;
- гуртожитки на вул. Зеленій, 105, 115 (обидва на 315 місць);
- гуртожитки на вул. Володимира Великого, 14, 16, 18, 20;
- вул. Угорська, 2.
Назаркевич мав надзвичайне чуття пропорцій, досконало володів практичним використанням теорії «золотого перетину», мав енциклопедичні знання у різних гуманітарних галузях, і слідкував за всіма новими тенденціями архітектури. Тому зумів у своїх проектах запровадити прийоми, які раніше ніхто в Україні не використовував. Зазвичай житлові будинки, запроектовані ним, львів’яни називали зведеними за «чеським проектом», бо у них було вигідне, покращене планування помешкань і сучасний, елегантний вигляд фасадів. Окрім того він постійно прискіпливо слідкував за якістю роботи будівельників, часто виїжджаючи на об’єкти в процесі авторського нагляду.
Особливої уваги вартує індивідуальний проект багатоквартирного житлового будинку на пр. Свободи, 6/8, який попри поверховість у 9 рівнів грамотно та контекстуально вписався у сформоване історичне середовище у самому середмісті Львова. Професійно продумана основа і фундамент будівлі, що закладені у несприятливих ґрунтах колишньої заплави річки Полтви. Будинок візуально “розчиняється” між “Хмародером Шпрехера” і будівлею колишньої банківської фірми «Уніон» на пр. Свободи, 10, та своїм рельєфним декоративним тиньком продовжує традиції архітектури міжвоєнного Львова 1930-х років.
Характерними рисами об’єктів реалізованих Назаркевичем були впізнавані пропорції і поділ стрічкових вікон та лоджій, співвідношення простінків та архітектурні прийоми, що надавали площинам фасадів “глибини”. Архітектор вдало використовував вертикальну пластику фасадів, упорядковуючи і збагачуючи їх ритмом і метром.
Впізнаваним характерним прийомом Назаркевича було використання спільного стрічкового вікна на дві кімнати по фасаду.
За допомогою доступних матеріалів і простих форм, в умовах жорстких фінансових обмежень умів створювати відчуття свіжості й сучасності архітектури. Розробивши авторську інженерію й технологію естетики, створив стиль лаконічної шляхетності.
У 1970-х рр. з’являлося вже панельне будівництво і він вдало поєднував його з цеглою, впроваджуючи кольорові панелі, що розширювало архітектурну палітру майстра.
Новаторство Ярослава Назаркевича було багатогранним — розробив цілий ряд базових зразків багатоповерхового малосімейного житла гуртожитського типу. Тоді стояло на державному рівні питання швидкого збільшення кількості житла для львів’ян, і Назаркевич вирішив його за рахунок системної технології. Він зумів здешевити житло шляхом уніфікації і технологічності виробництва, і при цьому максимально можливо естетизувати.
Безпомилкове ландшафтне чуття архітектора дозволило у 1967 р. створити йому разом із львівськими скульпторами Теодозією Бриж та Євгеном Дзиндрою скульптурно-меморіальний комплекс на місці колишнього концтабору у Володимир-Волинську.
Меморіал виконаний ледь не в мінімалістичному стилі з акцентом на лаконічні скульптурні об’єкти у просторі, де домінує природній ландшафт.
Плідно працював і у галузі малярства (портрети, пейзажі) і оригінальної графіки. Був неперевершеним майстром дружнього шаржу і епіграм. Він чудово володів мистецтвом шрифта і створював нові українські шрифти на основі вивчення спадщини Нарбута, Ковжуна, Сластіона, Нагірного, Левинського.
При в’їзді до Трускавця стоїть створена ним спільно з художником Євгеном Безніском стела із мозаїчним панно.
В останній період життя був головним архітектором північного району Львова, справою свого життя вважав мікрорайон вулиці Топольної (нині вул. Мазепи), де у 1975–1978 рр. створив серію 14-поверхових житлових будинків.
Встиг ще проконтролювати будівництво надзвичайно вдало вписаних у горбистий ландшафт п’яти- і дев’ятиповерхових житлових масивів у р-ні вул. Мазепи.
За цей комплекс Ярослава Назаркевича подавали на здобуття Шевченківської премії.
Як згадували сучасники, він умів на роботі і в побуті створити душевні взаємозв’язки з людьми, знаходити і створювати середовище прихильників і однодумців. Вирізнявся глибокою ерудованістю. Протягом життя укомплектував чудову бібліотеку — всього біля десяти тисяч книг.
Помер Ярослав Назаркевич 5 червня 1982 р. у Львові.
Похований на Личаківському цвинтарі, поле № 5.
Публікацію уклав: Георгій Корнєєв.
Використані фото: Grukon, ресурс “Фотографії старого Львова”, архів ЛООНСАУ.
Джерела:
- Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст / М. Бевз, Ю. Бірюльов, Ю. Богданова, В. Дідик, У. Іваночко, Т. Клименюк та інші. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 443.;
- Выставка произведений художников западных областей Украины, посвященная 40-летию воссоединения украинского народа. — М. : Советский художник, 1980. — С. 32.;
- Художники Львова. Проспект виставки. — Львів : Советский художник, 1970. — С. 24.;
- Памятники истории и культуры Украинской ССР. — Киев : Наукова думка, 1987. — С. 68.;
- https://photo-lviv.in.ua/.
Платформа історичного Львова 