Розписи в інтер’єрах історичних будинків приваблюють дедалі більше уваги, а число тих, хто у вільний час, замість вибратися за місто чи посидіти в кав’ярні, невтомно сталкерить по під’їздах – постійно росте.
@lviv_art_nouveau не виняток. Ми “полюємо” на сецесійні розписи, яких чимало вціліло у Львові, попри довгі роки занепаду, продиктованого як зневагою до “буржуазних надмірностей” в радянський період, так і модою на модернізм, який був доволі агресивним щодо попередніх стилів.
Сьогодні пропонуємо Вам зазирнути за браму будинку на вул. Опільського, 4, де стеля над сходовою кліткою прикрашена розкішним сецесійним плафоном із унікальним розписом. Більшість дослідників/-ць сходяться на думці, що тут зображений св. Єронім, який зачув сурму, що провіщає Страшний суд.
Трішки контексту про поліхромію у Львові. Якщо дуже спрощено трактувати періоди в історії Львова, для яких була притаманна поліхромія або її відсутність, то можна дійти до простого та об’ємного висновку: КОЛІР – ЦЕ ПРО БАГАТСТВО. Так, у всі часи, а надто давні (до того, як хімічна промисловість принесла людству палітру синтетичних барвників), фарби виготовлялися з натуральних складників рослинного і тваринного походження, тож продукувати їх у великих кількостях було недешево. Для житлових будинків у Львові поліхромія була характерна у період Ренесансу. Натомість тривала політична та економічна криза XVIII і першої половини ХІХ ст. ознаменувала собою етап т.зв. сірого Львова, коли під шарами сірої фарби зникала як стара поліхромія, так і в нових будівлях колір практично не з’являвся. У 1870 р. Галицький сейм ухвалив статут Королівського столичного міста Львова. Так почалася ера автономії в управлінні містом, і це дало поштовх його інтенсивному розвитку. Зокрема, тому у житлових будинках епохи історизму знову з’являються розписи. Ця традиція продовжується і в період сецесії, коли використання кольористики на фасадах та в інтер’єрах житлових будинків набуває особливого розмаху.
у ЯГалерея Пентхаус,
вул. Зелена, 20
вул. Руська, 20
І ще трішки про техніку виконання розписів. Розписи виконували на тиньку фарбами з натуральних барвників, основою яких був розчин клею на воді, або емульсії (яєчна, казеїнова), клеї рослинного чи тваринного походження, смола, або ж використовували вапняні фарби. Іноді у під’їздах наклеювали картини, виконані на полотні, однак їх збереглося дуже мало. У більшості випадків про них свідчать лише збережені рами. Сецесійні розписи чиншових кам’яниць рідко мають підписи авторів. Чимало з них виконані за трафаретами малярів-декораторів. До виконання простих поліхромій зазвичай залучали малярів із Товариства Розвитку Мистецтв (Towarzystwa dla Rozwoju Sztuki), тоді як роботи високої мистецької цінності, що прикрашали переважно інтер’єри громадських будівель, виконували професійні художники, серед яких М. Сосенко, Ф. Виґживальський, Й. Панкевич, Е. Ковач, М. Куґель, М. Крох, І. Феллер та ін. В кінці ХІХ – на початку ХХ ст. у Львові також діяли спеціалізовані декоративно-малярські фірми, як от заклади братів Флек та братів Доманських
Та повернімося до розпису зі св. Єронімом. Він прикрашає стелю над підковоподібною сходовою кліткою у чиншовій кам’яниці на вул. Опільського.
Сама вулиця носить ім’я українського письменника та педагога Юліана Опільського з 1993 р., а в період формування забудови називалась вона Польовою.
Чиншова кам’яниця під номером 4 постала тут у 1911 р. за проєктом архітектора Кароля Турковського на замовлення Еліґії Сейдель. Це був вже третій будинок по парній стороні вулиці (включно з будинком під номером 2 та наріжником на вул. Антоновича, 20), що належав родині Сейделів. Усі помешкання здавалися в оренду для житла. Це були двокімнатні та трикімнатні квартири. Окреме однокімнатне помешкання на першому поверсі відводилось для сторожа, а над ним на другому поверсі ймовірно розташовувалося помешкання для прислуги.
Фасад виконаний у стилі раціональної сецесії.
Незважаючи на проектування різними архітекторами, планування будинку під номером 4 та раніше спорудженого під номером 2 є фактично ідентичними. Мабуть це було бажанням замовників, що належали до однієї родини — Владислава та Еліґії Сейделів.
Дерев’яними скрипучими сходинами можна піднятися майже до самого розпису і роздивитися його зблизька.
На зображенні вчений муж – про вченість свідчить книга та сова поряд – відволікся від своїх студій на звук сурми. Прекрасна крилата жінка роздає квітучо-зелені галузки херувимам, а один з них підлітає до старця з кошиком квітів. Цікавою деталлю є пісочний годинник, що ніби застерігає – час завершується.
Зараз буде трішки контексту про самого св. Єроніма, аби ми краще зрозуміли символіку. Перше і найважливіше – Св. Єронім Стридонський переклав Біблію на латину, і його переклад, відомий як Вульґата, став першим загальноприйнятим текстом Святого Письма латиною. Він проіснував без жодних правок аж до 1979 р. Після коректувань, внесених у 1979 р., цей текст відомий як Неовульґата.
Де знаходився Стридон, у якому народився св. Єронім, достременно невідомо. Місто було зруйноване готами ще за життя Єроніма близько 387 р. Різні дослідники/-ці визначають його локацію поблизу сучасної Любляни (Словенія), або Загреба (Хорватія), чи Зеніци (Боснія і Герцеговина). Коли Єроніму було 12, він вирушив до Риму студіювати граматику, риторику, філософію, а також латинську та грецьку мови. Невдовзі прийняв християнство, хоч спершу ставився до нього дещо скептично. Багато років він провів у мандрах, ніде не зупиняючись надовго. У 375 р. під час хвороби, що ледь не стала для нього фатальною, Єронім побачив сон:
Він знаходиться перед лицем Страшного суду, де йому висунуто звинувачення у надмірному захопленні Цицероном, якому він нібито надавав перевагу перед Біблією. Покаранням для Єроніма в сні стало жорстоке побиття різками.
Прокинувшись, Єронім на довгі роки покинув читання поганської літератури, адже вважав цей сон віщим. І, до речі, зверніть увагу на гілки, що роздає крилата жінка херувимам. Можливо, це відсилки саме до цього сну, а гілки є натяком на різки, якими шмагали Єроніма.
У 382-385 рр. св. Єронім осів у Римі, працюючи секретарем у папи Дамасія I. Єронім тоді здійснив перегляд Біблії латиною на основі грецьких рукописів Нового Заповіту, оновив Книгу Псалмів. Крім того він був відомий своїми повчаннями про християнське моральне життя. У Римі Єроніма оточували шляхетні та освічені жінки, серед яких були представниці найблагородніших патриціанських родин, таких як вдови Леа, Марселла та Паула з дочками Блезілою та Евстохією. Те, що він схилив цих жінок до монашого життя подалі від розпусного Риму і нещадно критикував світське духовенство, викликало дедалі більшу неприязнь до нього.
Невдовзі після смерті папи Дамасія I, римське духовенство провело розслідування щодо чуток про неналежні стосунки Єроніма з вдовою Паулою, в результаті якого Єронім був змушений залишити свою посаду і виїхати з Риму.
Вдова Паула з доньками супроводжувала його аж до Вифлеєму. Там вона за власний кошт спорудила чотири монастирі: один чоловічий, яким керував Єронім і три жіночі монастирі, які становили собою один комплекс та знаходилися під її покровительством.
Забезпечений Паулою засобами для існування та збільшенням своєї книгозбірні, Єронім проводив життя у безперервній літературній діяльності.
До цих останніх 34 років його кар’єри належать найважливіші з його творів: його версія Старого Завіту з оригінального єврейського тексту, найкращі з його коментарів до Писань, каталог християнських авторів і діалог проти пелагів, літературну досконалість якого визнав навіть опонент.
Його переклад Біблії — «Вульгата», був через одинадцять століть проголошений Тридентський собором як офіційний латинський переклад. До цього періоду належать також більшість його полемік.
Пізніше, внаслідок його праць проти пелагіанізму, тобто вчення, що заперечувало вплив первородного гріха на людську природу, обурений натовп увірвався в монастирські будівлі, підпалив їх, напав на затворників і вбив диякона, змусивши Єроніма шукати захисту в сусідній фортеці в 416 році.
Тож хто зна, може на розписі дбайлива вдова Паула з доньками оберігає спокій вченого, аби він міг спокійно займатися перекладами й дискусіями? Або ж навпаки, пробує спокусити його, проте суворий вигляд св. Єроніма свідчить, що жодним земним спокусам він піддаватись не збирається.
Цікаво, що розпис є ознакований підписом автора. Нелегко точно розчитати, але можливо С. Танецкі (S. Tanecki)? Також вказаний рік виконання розпису – 1911.
В будинку мешкали поштові службовці, токар, радний Крайового виділу, декілька вдів (знову ж, може не випадково і тут на розписі таки вдова Паула?), а також сам архітектор Кароль Турковський, який і спроєктував цей будинок.
Публікацію уклали: Яна Терлецька, Георгій Корнєєв.
Джерела:
- Вул. Опільського, 4 – житловий будинок https://lia.lvivcenter.org/uk/objects/opilskoho-4/ ;
- Lilija Onyszczenko, Igor Czerniak “Polichromie przestrzeni publicznych kamienic mieszkalnych Lwowa XIX i początku XX w.”;
- St. Jerome, Christian scholar. Britannica. https://www.britannica.com/biography/Saint-Jerome;
Платформа історичного Львова 