Поговоримо про невеличку, протяжністю всього 110 м, вулицю у Львові, що носить назву абсолютно невипадкову для своєї локації – Архітекторську. Вона пролягає вздовж західного крила головного корпусу Львівської Політехніки і з’єднує між собою вулиці Бандери та Старосольських.
Забудована тут лише непарна сторона, до якої приписані всього три будинки. Але їхні стилістично-інженерні вирішення варті уваги, а той факт, що на сайті ДАЛО зараз оприлюднені архівні справи по цих будинках, просто не дав нам можливості встояти перед спокусою дослідити їх детальніше.
Що можна довідатися про вулицю та розташовані на ній будівлі, маючи доступ до архівних матеріалів та загальнодоступних інтернет-джерел? Нижче ділимося розвідкою.
Назва
Вулиця з’являється в міському просторі у 1901 р. Її називають на честь архітектора, якого вважають засновником львівської архітектурної школи – Юліана Захарєвича. Саме за його проєктом у 1877 р. постав головний корпус Львівської Політехніки, де він двічі обіймав посаду ректора (1877-78 та 1881-82), був деканом факультету архітектури з 1872 до 1877 р., а викладачем пропрацював аж до самої смерті у 1898 р. Уже за три роки після смерті Ю. Захарєвича з західного боку Політехніки прокладають вулицю і в її назві увіковічнюють його ім’я. Під такою назвою вулиця проіснувала до 1943 р. Під час окупації Львова нацистами вулицю тимчасово перейменовано на Justus Liebiggasse. З приходом радянських військ у 1944 р. їй тимчасово повернули назву Захарєвіча, проте вже в 1946 р. вулицю перейменовують на Архітекторську.
Втім, назва “Захарєвича” їй би таки пасувала, враховуючи те, що архівні креслення всіх трьох будинків на вулиці підписані не менш знаним Захарєвичем-молодшим – Альфредом – сином Юліана.
Крім Захарєвичів, історія вулиці тісно пов’язана з долями інших, менш знаних львівських архітекторів та будівничих. А ще її по праву можна було б назвати другою Вірменською. Чому? Розповідаємо про це далі.
Перші власники/-ці парцель
У 1905 р. до Магістрату королівського міста Львова надходять два звернення з проханням надати дозволи на будівництво кам’яниць згідно поданих планів. Перша заява такого змісту надходить 11 серпня від Мечислава Теодоровича.
Трішки згодом 20 жовтня до Магістрату від імені власниць Отилії Вартересєвич та Анєлі Штельцер звертається сам Альфред Захарєвич з проханням надати дозвіл на будівництво двох триповерхових кам’яниць.
Цікавий факт випливає з дослідження прізвищ власників/-иць парцель, адже їх чимало поєднує! Перше – це походження. Мечислав Теодорович, Отилія Вартересєвич та Анєля Штельцер за походженням були вірменами/-ками та ще й ділили спільну “малу батьківщину” – Покуття.
Єжи Мечислав Теодорович (1873 – 1941 рр.) народився 18 грудня 1873 р. у с. Підвисоке (зараз – Снятинська міська громада Коломийського району Івано-Франківської області) в родині Теодора Теодоровича і Меланії Емілії Антоніни Аслан.
Він належав до давнього шляхетського роду – серед його предків були учасники т.зв. Великого Сейму. У 1790 р. вони присягнули на вірність Конституції Речі Посполитої, за якою рішення Сейму приймалися більшістю голосів, а право вето скасовувалося.
Його батько, Теодор Теодорович, був орендарем села Підвербці (тепер Олешанська сільська громада на Івано-Франківщині), а мати, Меланія Емілія Антоніна Аслан, також належала до родини вірмен – землевласників на Покутті.
15 лютого 1874 р. Єжи Мечислава охрестили у костелі містечка Городенка.
У 1899 р. Мечислав одружився з Антоніною Теодозією Ґурською з Ґури гербу Побуґ.
3 – архівні матеріали з вказаною посадою Є. М. Теодоровича.
Відомо також, що Єжи Мечислав Теодорович навчався у Львівській Політехніці. З 1902 р. він належав до Політехнічного товариства у Львові. У списках членів Товариства він значиться як c. k. adj. bud. (що може бути розшифровано як цісарсько-королівський ад’юнкт (помічник) будівельник). Він був серед слухачів лекцій професора Ґюстава Бізанца: у 1903 р. у друкарні Піллера та спілки вийшла накладом збірка лекцій Ґ. Бізанца, опрацьована слухачами його курсів, а саме – Артуром Кьонелем, Тадеушем Обмінським та Мечиславом Теодоровичем.
В архівних матеріалах будинку під номером 7 на вул. Архітекторській Єжи Мечислав Теодорович, окрім того, що є власником, згадується також як інженер Намісництва.
Підпис М. Теодоровича знаходимо також на архівних кресленнях реконструкції будівлі на вул. Коперника, 9, де знаходився відомий кінотеатр “Коперник”. В архівній справі цієї будівлі він зазначений як власник, а архітектором будівлі є Казімєж Теодорович, можливо родич Мечислава.
Отилія Вартересєвич (із Хассо Аґопсовичів) (31.03.1844 – 1916). 14 червня 1868 р. у Городенці вона взяла шлюб з Міхалом Вартересєвичем (1840-1893), власником маєтків у Воронові, Хвалибозі і Стрильчах на Покутті. У подружжя народилося 4 дітей: Анєля (2 квітня 1869 р.); Іґнаци Юзеф (1870 – 1871 рр.), який прожив лише рік; 24 лютого 1873 р. на світ з’явився Александр Юзеф, який згодом став архітектором. За його проєктом у Львові споруджено відомий курдонер на вул. І. Франка, 46-52 у стилі модернізованого історизму. Наймолодшою донькою Отилії та Міхала була Марія Сабіна, однак дата її народження точно невідома.
Таким чином, третя власниця парцелі на Архітекторській, Анєля Штельцер (1869 – ?) була найстаршою дочка Міхала та Отилії Вартересєвичів. У 1893 р. у Станіславові (зараз – Івано-Франківськ) вона одружилася з Яном Миколаєм Евґеніушем Штельцером, узявши його прізвище.
Аналіз метричних книг дає підстави вважати, що Вартересєвичі та Теодоровичі були споріднені.
Отже, маємо на вулиці Архітекторській таку собі сімейну історію вірмен з Покуття, які вирішили перебратися до королівського столичного міста.
Будівництво та заселення у кам’яниці
У 1905 р. Магістрат надає дозвіл на будівництво кам’яниць:
- 28 серпня – на спорудження будинку під номером 7,
- 18 листопада – на будинки під номерами 3 і 5.
При цьому він висуває ряд застережень та умов, яких необхідно дотриматися, як от те, що:
- будинки не повинні виходити за межі регуляційної лінії, яка має бути визначена на ділянці до початку будівництва,
- поданих в план вимірів несучих балок (dzwigarów) необхідно дотриматися, а їхня основа має спиратися на кам’яні підмурівки або плити з кованого заліза,
- квартири у цоколі, призначені для сторожів, будуть дозволені для заселення лише в разі відповідності параграфу 33 Будівельної устави,
тощо.
Окремо для будинку під номером 7 була визначена необхідність облаштування вікон для освітлення вбиралень, які б виходили на сходову клітку. Зараз, оглядаючи інтер’єри будинку, бачимо, що цієї умови було дотримано.
А звідки ж кошти? На спорудження кам’яниць Мечиславу Теодоровичу, Анєлі Штельцер та Отилії Вартересєвич довелося брати іпотеки у Крайового банку. Це бачимо у зверненнях до Магістрату: 16 грудня 1905 р. Мечислав Теодорович просить Магістрат надати ділянці конскрипційний номер, оскільки це вимога банку для надання іпотеки. Вже 3 січня 1906 р. реальності М. Теодоровича присвоєно конскрипційний номер 1487 2/4, а 29 червня 1906 р. конскрипційні номери присвоєно ділянкам А. Штельцер та О. Вартересєвич – 1496 2/4 і 1497 2/4 відповідно. На жаль, суми позик в архівних справах будинків не вказані.
на вул. Архітекторській
Важливим етапом здачі будинків в експлуатацію було підключення до каналізації. “Оскільки на прилеглих вулицях немає каналізації, має бути викопана вигрібна яма для каналізаційних стоків і помий” – пише Магістрат М. Теодоровичу 29 серпня 1905 р.
“Найясніший Магістрате, – звертається А. Штельцер 18 вересня 1906 р., – прошу дозволу під’єднати свій будинок до міської каналізації”.
У жовтні 1906 р. усі три будинки вже збудовані. Власник та власниці подають звернення до Магістрату з проханням надати дозвіл заселятися.
Це були чиншові кам’яниці, помешкання яких здавали в оренду. У будинках 3 і 7 на кожному поверсі розташовувалося по 2 квартири, у будинку 5 – по 1 квартирі. Кожне помешкання складалося з 3-5 кімнат та допоміжних приміщень: кухонь, комірчин тощо. Усі квартири були обладнані вбиральнями. Окремі кімнати були відведені для слуг.
На цокольних поверхах розташовувалися пивниці, пральні, а також… помешкання для сторожів! В архівних матеріалах розгортаються справжні драми стосовно тих квартир у цоколі.
Так, 11 жовтня 1906 р. Магістрат надає дозвіл на заселення будинку під номером 7, за винятком приміщення в цоколі, призначеного для проживання сторожа, через невідповідність санітарних умов. Через місяць Комісаріат 2-ої дільниці м. Львова повідомляє Магістрату, що М. Теодорович вже з середини листопада поселив сторожа у цокольне приміщення, мало того – облаштував там ще одне помешкання.
Епопея триває майже 2 роки. Час від часу М. Теодорович подає у Магістрат запити на заселення цоколя. Натомість Департамент 2-ої дільниці м. Львова, який контролює санітарний стан приміщень, пише Магістрату, що розпорядження на покращення санітарних умов у цоколі п. Теодорович ігнорує. Тим часом там вже живуть люди. Враховуючи, що одна зі стін постійно волога, Магістрат під загрозою штрафу наказує Теодоровичу виселити звідти мешканців протягом 14 днів.
8 серпня 1908 р. М. Теодорович запевняє Магістрат, що стіна вже висушена. Проте спеціальна комісія, яка вирушає після того на місце, досліджує, що стіна досі волога!
Аж 19 вересня 1908 р. стіну мабуть таки висушили і Магістрат врешті-решт видав дозвіл на заселення цокольного приміщення.
Проблеми з цокольними приміщеннями були й у 3 та 5 будинках. Стіни зі сторони фасаду замокали зокрема й через те, що при облаштування вулиці тротуар було піднято дещо вище, ніж було передбачено у проєктах, тож волога з тротуару замочувала і без того сирі напівпідвальні помешкання.
Власники-вірмени доволі швидко вирішили продати свої новенькі кам’яниці.
Так, у проєкті добудови веранди, поданим у Магістрат 28 березня 1908 р. фірмою З. Федорського та О. Лозінського, власником будинку під номером 3 уже зазначений Вацлав Наґурський.
9 квітня 1910 р. будинок на Захарієвича, 7 на підставі акту купівлі-продажу перейшов у власність Хелени з Вєжховскіх Надаховскєй і Юліана Стажинського.
А у зверненні від Уряду будівельного нагляду 8 квітня 1937 р. власницею будинку під номером 5 підписана Хелена Малаховська, яка проживала у с. Старий Менкіш (зараз – територія Підкарпатського воєводства у Польщі).
на вул. Архітекторській, 3
Власники змінилися, проблеми зосталися: 28 жовтня 1930 р. Хелена з Вєжховскіх Надаховска звертається до Магістрату з проханням відрядити спеціаліста, який може підтвердити наявність структурної вологості на стінах у квартирах на першому поверсі. Можливо це було пов’язано з поганою ізоляцією водогінних труб.
І зрештою про архітектуру
Усіх трьох будинків на вулиці Архітекторській більшою чи меншою мірою торкнулася сецесія. Складається враження, що навіть вік і ступінь консервативності замовників/-ць проявилися у зовнішньому вигляді будинків.
Будинок на вул. Архітекторській, 3
Так, кам’яниця під номером 3 Отилії Вартересєвич зберігає в собі ознаки мальовничого стилю – піттореску. Фасад з червоної нетинькованої цегли увиразнений двома симетричними ризалітами, які завершуються імітацією неоготичних стрілчастих арок на рівні вікон третього поверху.
Неоготичні орнаменти проявляються і в ліпнині між вікнами другого і третього поверхів. Привертає увагу дуже витончене ковальство кронштейнів та балюстрад балконів. А от сецесія присутня у ніжно-зелених майолікових панно під карнизом фасаду.
Будинок на вул. Архітекторській, 5
Фасад кам’яниці під номером 5, що належала Анєлі Штельцер, виконаний у стилі модернізованого історизму. Руст з імітацією неотесаного каменю на першому поверсі переходить у стриманий дощатий на рівні другого і третього поверхів. Цікавою деталлю є вікна-біфорії, тобто подвійні арки, які були характерними для романського та готичного стилів, а з XII ст. з’явилися у вірменській архітектурі.
Подібні, до речі, можемо побачити у курдонері Александра Вартересєвича на вул. І. Франка, 50. Хтозна, можливо А. Вартересєвич був причетний до проєкту цього фасаду, але ще не мав концесії самостійного архітектора, аби поставити власний підпис… Сецесійні мотиви тут присутні у ковальстві балюстрад балконів. Проєкти фасадів будинків 3 і 5 підписані Альфредом Захарєвичем і Тадеушем Обмінським.
Будинок на вул. Архітекторській, 7
Будинок під номером 7 Мечислава Теодоровича – це вже чиста сецесія у її раціональному прояві. Нижня частина фасаду декорована легким дощатим рустом. Верхня частина симетрично розділена пілястрами, кожен з яких завершується популярним мотивом епохи сецесії – фрагментом гербу малярів з трьома щитами, розміщеними на одному щиті.
Більшість вікон третього поверху мають імітацію модної тоді підковоподібної форми, яка асоціюється із віяннями бельгійського Ар-Нуво. Вони обрамлені ліпниною у формі листя та плодів каштана – теж дуже характерного орнаменту для львівських сецесійних кам’яниць.
Нам пощастило також побувати в інтер’єрі 7 будинку. Тут збереглося чимало автентики: плитка-шахівниця стриманих біло-сіро-бордових тонів, ковальство балюстради сходів, ґратки на віконцях, призначених для освітлення вбиралень, дерев’яні двері з поштовими скриньками та вічками. Сходова клітка легко заокруглена та чудово освітлена, адже зверху над нею знаходиться світловий ліхтар, що повторює її овальну форму.
Тільки ступивши у тамбур, можемо довідатися рік побудови – 1906, який вибитий у бетоні на долівці. А в тих самих “багатостраждальних” цокольних приміщеннях, дозволу на заселення яких стільки років добивався Теодоровіч, зараз функціонує копіцентр, в якому зазвичай людно від студентів Політехніки, частина яких – то певно власне майбутні архітектори.
Публікацію уклали: Яна Терлецька, Георгій Корнєєв.
Джерела:
- Справа про будівництво будинку на вул. Архітекторська, № 7 (ul.Zacharjewicza, 7) – https://e.archivelviv.gov.ua/file-viewer/226942#file-637817 ;
- Справа про будівництво будинку на вул. Архітекторська, № 4-6 (ul.Zacharjewicza, 4-6) – https://e.archivelviv.gov.ua/file-viewer/226943#file-640575
- Справа про будівництво будинку на вул. Архітекторська, № 5 (ul.Zacharjewicza, 5) – https://e.archivelviv.gov.ua/file-viewer/226941#file-639379
- Справа про будівництво будинку на вул. Архітекторська, № 3 (ul.Zacharjewicza, 3) – https://e.archivelviv.gov.ua/file-viewer/226940#file-637983
- Julian Oktawian Zachariewicz – zapomniany ojciec polskiej architektury. Część 1 – Julian Oktawian Zachariewicz – zapomniany ojciec polskiej architektury. Część 1 – Nowy Kurier Galicyjski
- Towarzystwo Politechniczne we Lwowie 1877-1902 https://repozytorium.biblos.pk.edu.pl/redo/resources/2223/file/scans/DEFAULT/OCR_rezultaty/100000231048_A_v1_200dpi_q60.pdf
- Budownictwo według wykładów G. Bizanca – Budownictwo. Cz. 1, Bisanz, Gustaw (1848…, 1903 | Polona
- Marek Jerzy Minakowski “Генеалогія нащадків Великого Сойму” https://www.sejm-wielki.pl/
- Wirtualny Świat Polskich Ormian https://ormianie.pl/
Платформа історичного Львова 