У Львові на вул. Словацького під номерами 2 і 4 привертають увагу два спарені будинки у стилі пізньої сецесії. Суворі фасади зі стриманим декором покриті теразитовим тиньком “під камінь”, що не потребує пофарбування. Будинки перш за все виділяються висотністю, перевершуючи прилеглі кам’яниці на два поверхи.
Я довго вагалася, чи писати про них у блозі про сецесію, адже багато дослідників віднесли б їх радше до ар деко чи навіть раннього модернізму. Тим не менш за періодом побудови й багатьма стилістичними ознаками їх таки можна віднести до пізньої сецесії.
Ці будинки були споруджені відомим львівським архітектором єврейського походження – Юзефом Авіном на замовлення Генрика Барда у 1912-1913 рр. І для того, щоб краще зрозуміти їхні конструктивні і стилістичні особливості, варто звернутися до біографії самого архітектора, який був знаний не лише як практик, але і як один з теоретиків традиційного єврейського зодчества.
Кінець ХІХ – початок ХХ ст. – період між традицією і стрімким прогресом, коли в будівництві одночасно активно впроваджувалися нові матеріали та конструктивні рішення.
З іншого боку боку, саме архітектура, яка стрімко завойовувала дедалі ширші навколоміські простори, стала способом вираження національної ідентичності. У багатонаціональному місті, яким був Львів до Другої світової війни, відображення національної приналежності було особливо актуальним.
Слід зауважити, що львівська сецесія – це взагалі дуже єврейське явище.
В той час, як імениті дослідники і дослідниці історії архітектури “ламають списи”, сперечаючись, чи взагалі існував такий різновид сецесії у Львові як єврейський, незаперечним залишається факт: чимало (якщо не більшість!) сецесійних кам’яниць мали за власників представників єврейської спільноти. Після реформи 1867 р., коли Габсбурги оголосили єврейську емансипацію, знявши з євреїв більшість обмежень, бізнес, зокрема ринок нерухомості, став тією цариною, де євреї вирішили поборотися за своє право на місто. Відоме “Wasze ulice, nasze kamienice” – гасло, що досить точно відображало стан речей у сфері володіння міською нерухомістю на зламі ХІХ-ХХ ст. [3]
Але на чому євреї ґрунтували власний архітектурний стиль? Українці, до прикладу, переносили на свої міські кам’яниці риси мистецтва гуцулів та бойків, а часом, аби підкреслити єдність українського народу, і Наддніпрянської України. Польські архітектори зверталися до традицій ґуралів. Натомість поняття єврейського мистецтва було чимось аморфним. Євреїв навіть часом називали “народом без мистецва”, бо вважалося, що як народ, розкиданий по всьому світу, вони адаптовувалися до локальних реалій, і навіть у мистецтві “міміркували під місцевих”. [4]
Юзеф Авін (Józef Awin) (1883-1942 рр.) – архітектор, інженер, художник та колекціонер. Саме він одним з перших розпочав пошуки єврейського стилю в архітектурі. І шукати він його почав… на кладовищах. Мацеви – єврейські надгробні камені, стали тим першоджерелом, з якого Авін формував свою інтерпретацію того, що може вважатися єврейським стилем. Авін почав документувати єврейське мистецтво не пізніше 1912 р. – саме тоді з’явився перший відомий його ескіз надгробка з єврейського цвинтаря у Жовкві. У цьому ж році він презентував чотири зразки єврейських орнаментів на Салоні «Весна» у Львові.
Другою автобіографічною віхою, яка великою мірою визначила стилістику пізньосецесійних будівель Авіна, було його навчання на факультеті архітектури у Мюнхенському Королівському технічному університеті, де він здобував архітектурний фах після навчання у Львівській Політехніці. Модний тоді югендстиль (та ж сецесія, але на німецький лад) Авін взяв за основу своїх перший будівель, які він спроектував уже як консенсовий архітектор.
Відомо, що вже в 1911 р. Авін керував власним архітектурним бюро, яке розташовувалося на вул. Сикстутській, 16 (сучасна – вул. Дорошенка). [4]
У 1912 р. Авін отримав замовлення від Генрика Барда на проєктування двох нових прибуткових будинків на вул. Словацького, на місці попередніх, демонтованих згідно дозволу Магістрату у тому ж році. [7]
Будівництво нових будинків завершилося у листопаді 1913 р. Це була дорога інвестиція, яка демонструвала справжній великоміський розмах. Для фасадів забудовник замовив коштовні скульптурні рельєфи Зиґмунту Курчинському (Kurczyński) — провідному львівському скульптору-монументалісту.
Зиґмунт Курчинський дотримувався принципу органічної єдності архітектури та скульптурного декору. Цей принцип, відшліфований у співпраці з Альфредом Захарєвичем, Курчинський застосував і тут: фігури буквально “виростають” фасаду. [2]
Попри те, що будинки майже дзеркальні, на фасадах все ж існують відмінності, які дуже цікаво розглядати. Чисто моя особиста інтерпретація: фасад будинку №2 суворий, як чоловік, а №4 – немов жінка, що вдягла декілька стриманих, але витончених прикрас (що свідчить про її добрий смак – не інакше!). Обидва фасади мають цікаву гру об’ємів: по два еркери, що виступають за площину фасадів на рівні 2-4 поверхів і продовжуються пілястрами на рівні 5-го поверху, переходячи у фронтони. І тут-то й починаються відмінності (о, з цими фасадами можна грати в гру “Знайди 10 відмінностей. Впевнена – їх там більше десяти). Пропоную “читати” їх згори донизу, саме так, як моделюється фасад.
Отже, фронтони: у будинку під номером 2 семикутний, а під номером 4 — дев’ятикутний. Віконця у фронтонах: на 2-му прямокутне, на 4-му — овальне. Пілястри на рівні п’ятого поверху на 2-му іонічного ордеру з канелюрами, а на 4-му коринфського ордеру з гратчастим декором. Балкони на рівні п’ятого поверху у 4-му будинку лише над еркерами, а на 2-му з’єднані міжеркерним балконом і творять собою суцільну смугу благородної, позеленілої з часом міді. Ще по одному балкону, що поєднує еркери, є на 2-му будинку на рівні четвертого поверху, а на 4-му — на рівні третього поверху. І найцікавіше — на 4-му будинку еркери на рівні другого поверху мають скульптурний декор знаменитого Курчинського: ледь виступаючі із площини фасаду фігури чоловіків та жінок з вінками у руках. Знаходила інтерпретацію, що це похоронна процесія, але навряд… Наскільки мені відомо, у євреїв немає традиції класти квіти на могили.
І ще чимало відмінностей можна вловити спостережливим оком, як от різні віконні рами, парапети балконів, скульптурне оздоблення тощо. Але залишаю це спостережливому спостерігачу чи спостерігачці, а зараз перейдімо до порталів вхідних дверей. Вони оздоблені надзвичайно пишно, з якоюсь дещо східною розкішшю. Так, Авін співвідносить єврейський стиль зі Сходом. Декоровані двома спареними прямокутними колонами з немов ромбовидними ланками ланцюга, а між ними мотиви квітів, листя… Колони увінчані скульптурами хлопчиків і дівчаток, що осідлали якихось міфологічних потвор, які дещо нагадують мистецтво ацтеків. Вхідні двері втоплені в глибину будинку і перед ними є по невеличкому фойє з кесонованими стінами (хто знає – стіни бувають кесоновані?). Обабіч на стінах розташовано по дві скульптури. Вони – о, щастя – підписані! То ж залишилося лише прочитати, хто є хто.
Сільське господарство, Гірництво, Промисловість, Справедливість – відображені в образі чоловіків;
Зиск, Капітал, Архітектура та Медицина – в образі жінок. Не обійшлось, на жаль, без всюдисущих газових труб. А на одному з барельєфів крізь облущену сіру фарбу проступає оригінальне забарвлення.
Самі вхідні двері теж по східному розкішні з дрібними кованими деталями у формі спіралевидних кілець.
У фойє стеля та стіни кесоновані, а над вхідними дверима розміщений барельєф авторства З. Курчинського, на якому зображенні путті, що бавляться. [1]
Підлога вимощена чорно-білими плитками фірми братів Мундів.[1]
Вихід на сходову клітку та в офіцину означений двома спареними арками, доволі високими. Адже будинки, попри всю свою розкішність, мають доволі незручну сходову клітку, відносно вузьку з високими забіжними сходинками. Мабуть користування нею передбачалося лише для сходження вниз, адже для підйому вверх існував ліфт фірми віденської фірми “A. Freissler”. Оригінальний ліфт, на жаль, не вцілів і був замінений на радянський.[6]
Архівольти декоровані ліпниною з флористичними мотивами, а капітель колони між арками – листям і рогами достатку (більше схожими на цвітну капусту). Всі ці мотиви продовжуються уздовж всієї сходової клітки.
Стіни оздоблені штучним мармуром, а стеля над сходами – ліпниною, що нагадує звід шатра.
Ковальство балюстради сходів має оздоби подібні до тих, що застосовані на фасаді: ромбовидні елементи, овали, обрамлені прямокутниками. Дерев’яні поручні вигнуті відповідно до поворотів сходового маршу.
На щастя, в будинках збереглося багато автентичних дверей квартир. Вони теж свого роду “кесоновані”: чотири квадрати прикрашають верхні частини дверей, два прямокутники – нижню. Ці мотиви повторюються і в інтер’єрах помешкань. Самі дверні портали оздоблені мармуром, вірогідно штучним.
До речі, у квартирах ви не знайдете автентичних пічок – вони там і не були передбачені, адже будинок одразу був оснащений системою центрального опалення. Просторі помешкання були розраховані на заможних орендарів, які могли оплатити послуги прислуги. Помешкання для прислуги розташовувалися у глибині будинку.[6]
Загалом, будинки в плані являють собою цікаве планувальне рішення, коли за рахунок Т-подібного розташування на ділянці, утворюються два подвір’я замість одного, а також світловий колодязь. Це давало більше можливостей освітлення денним світлом приміщень. З іншого боку, подвір’я такі крихітні, що не надто й відрізняються своїми розмірами від світлового колодязя.[5]
Відомо, що у 1920-1936 рр. будинок №2 належав Рахелі Бард і Якубу Беку, №4 – власнику млина Герману Аксельбраду та його дружині Берті з Чачкесів. До вересня 1939 р. власником будинку №2 був лікар Генрик Розмарін, №4 – Міхал Джевіцький. У будинку №4 у міжвоєнний час мешкали керівник відділення Єврейського шпиталю лікар Якуб Мюнцер; бізнесмен, власник фірми з торгівлі деревом Леон Зееліґ; адвокати Іґнаци Шенбах і Якуб Райх, аптекар Герман Чачкес. А також і сам архітектор будинку Юзеф Авін мешкав тут в часи Першої світової війни.[1]
Публікацію уклали: Яна Терлецька, Георгій Корнєєв.
Джерела:
- Бірюльов Ю. Єврейська архітектурна спадщина Львова: монографія. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2022. – 632 с.;
- Бірюльов Ю. Львівська скульптура: монографія. – Львів: Апріорі, 2022. – 528 с.;
- Котлобулатова І. Єврейські фотографи та фотостудії Львова (1860-1939). – Львів: Видавництво Старого Лева, 2024. – 672 с.;
- Kravtsov S. Józef Awin on Jewish art and architecture: Warszawa 2010;
- Lewicki Jakub. Między tradycją a nowoczesnością. Wydanie II poprawione. Warszawa: wydawnictwo Neriton, 2019. – 590 s.;
- Архітектура Львова для щастя, 15 серія, “Помешкання на вул. Словацького, 2”, 24.07.2020. Ютуб канал Тетяни Казанцевої. Режим доступу: [https://www.youtube.com/@tetiana_kazantseva];
- Вул. Словацького, 04 – житловий будинок. Центр міської історії. Режим доступу: [https://lia.lvivcenter.org/uk/objects/slovatskoho-4/];
- Написано на камені: Мистецтво та значення єврейських надгробків Рогатина – https://rohatynjewishheritage.org/.
Платформа історичного Львова 